Методичні рекомендації щодо проведення переказу

Переказ є одним із традиційних для школи видів роботи з розвитку зв'язного мовлення. Він має давню історію і різнобічне методичне забезпечення.

Переказ (переказування) з певною метою по суті використовується на всіх уроках. Головна мета переказів на уроках української мови — навчання мовлення. Цим і визначається особлива методика роботи над переказами різних видів, кожний з яких містить елементи творчості.

Письмовий переказ первинного тексту вимагає від учнів, окрім орфографічних і пунктуаційних навичок, і мовленнєвих умінь. Так, до комплексних умінь, пов'язаних із переказом, належать уміння:

• слухати і розуміти текст, усвідомлюючи тему та основну думку, логіку викладу, провідний тип мовлення (розповідь, опис, роздум), стиль мовлення, особливості авторського стилю;
• запам'ятовувати конкретні факти, послідовність викладу матеріалу;
• усвідомлювати взаємозумовленість мікротем, індивідуальний стиль автора (в тому випадку, якщо пропонується текст публіцистичного чи художнього стилю);
• відтворити почуте в переказі (з урахуванням виду переказу (докладного, стислого, вибіркового) та особливостей типу і стилю мовлення);
• оформляти текст у вигляді автономного висловлювання (наявність початку і кінця в тексті);
• удосконалювати переказ відповідно до завдання первинного тексту, теми, основної думки, типу і стилю мовлення.

Одні із названих умінь розвиваються під час проведення всіх видів переказів, для формування інших необхідно використовувати певний вид переказу.

За обсягом первинного тексту в методиці розрізняються докладні і стислі перекази. Завданням докладного переказу є повне відтворення — з усіма деталями, якомога докладніше — змісту первинного тексту із збереженням його типу і стилю мовлення, композиційних і мовних особливостей (наприклад, якщо в тексті наявні діалекти чи застарілі слова, то учні мають право їх зберегти або ж використати літературні відповідники). Під час докладного переказування відтворюється орієнтовно 65 % обсягу первинного тексту.

Щодо змісту первинного тексту розрізняються повні, вибіркові, а також перекази із творчим завданням. У повних зміст первинного тексту передається повністю (навіть якщо це стислий переказ).

Переказ з додатковим творчим завданням передбачає не тільки відтворення (докладно, стисло чи вибірково) готового тексту, а й привчає до самостійного визначення композиції висловлювання, відбору і використання мовних засобів, готує до створення власних текстів.

Кожний етап навчання мовлення в школі має свої завдання і передбачає використання різних видів робіт, зокрема переказів. Таких етапів можна виділити три:

• підготовчий (1—4 класи),
• систематичний (5—9 класи),
• завершальний (10-11 класи).

Так, на підготовчому етапі в школярів формуються такі вміння, які дають змогу вже на наступному, систематичному етапі виробляти комунікативні вміння шляхом практичного засвоєння учнями системи мовленнєвознавчих понять, які складають певну теоретичну основу роботи над переказом (текст, його основні ознаки, висловлювання, типи мовлення, стилі мовлення, види переказів: докладний, стислий, вибірковий, ситуація спілкування). Однак під час роботи над переказами основним є поняття про текст, його тематичну, смислову, стилістичну, структурну цілісність.

На завершальному етапі навчання мови і мовлення переказ як самостійний вид роботи майже відсутній, проте різні види відтворення тексту є необхідними елементами інших, складніших жанрів мовлення: доповідей, рефератів, рецензій, виступів, статей, конспектів, анотацій та ін., якими мають оволодіти випускники середньої школи.

Як уже зазначалося, переказ із творчим завданням у системі робо-. ти над переказами в школі за складністю посідає вищу сходинку. За його допомогою формуються життєво необхідні вміння сприймати (слухати і розуміти) почуте, прочитане, відтворювати і продукувати (створювати власні усні і письмові висловлювання).

У методиці для позначення так званих творчих переказів використовуються різні назви: «ускладнені перекази», «перекази з елементами твору», «перекази з творчим завданням», «перекази з додатковим завданням» та ін.

Як уже зазначалося, головна мета в роботі над переказами різних видів є формування комунікативних умінь. У процесі навчання рідної мови учні повинні пройти довгий шлях — від докладного відтворення невеликого за обсягом, нескладного за змістом і композицією тексту до самостійного стислого або вибіркового відтворення матеріалу на задану тему на основі кількох джерел, достатньо складних за композицією і мовленням, значних за обсягом, а також переказів із творчим завданням різного ступеня складності. Систематичне використання переказу з послідовним його ускладненням забезпечить успішне виконання учнями всіх зазначених програмою видів робіт і сприятиме підвищенню їхнього рівня мовленнєвої культури, а також орфографічної, пунктуаційної і стилістичної грамотності.

Аналіз спеціальних досліджень, збірників для переказів, досвіду роботи вчителів дав змогу виділити основні прийоми роботи над переказами, які повинен використовувати вчитель під. час навчання переказів різних видів, в т. ч. і з творчим завданням. Коротко розглянемо їх.

I. Вступна бесіда, метою якої є підготовка учнів до сприймання тексту.

II. Прийоми, пов'язані із сприйманням тексту:
• читання тексту вчителем (чи прослуховування магнітофонного запису);
• читання тексту учнями мовчки (якщо текст є перед очима);
• паралельне прослуховування тексту і читання (комбінований прийом роботи).

Вибір учителем кожного з названих прийомів залежатиме від таких умов, як характер переказу (докладний, стислий, вибірковий), складність тексту, підготовленість класу до того чи іншого виду сприймання. Адже аудіювання передбачає три взаємопов'язаних види сприймання тексту:

• глобальне (сприймання в цілому, коли важливо зрозуміти, про що йдеться, яка основна думка, що головне в позиції автора);

• докладне (усвідомлення основних смислових блоків тексту з більшим чи меншим набором деталей залежно від спрямування на вид переказу — докладний, стислий чи вибірковий);

• критичне (відпрацювання свого погляду на те, про що йдеться в тексті).

Під час цієї роботи дуже важливою є установка на активне сприймання тексту: «Визначте тему та основну думку висловлювання»; «Чому текст має такий заголовок» тощо.

III. Бесіда за змістом, яка готує учнів до сприймання змісту, розвиває їхні мислительні здібності. Проте слід сказати, що не доцільно ставити дуже багато питань до тексту для докладного переказу, оскільки це певною мірою знижує інтерес учнів до роботи.

IV. Аналіз структури тексту, під час якого школярі засвоюють, окрім тематичної і смислової, структурну цілісність тексту, переконуються в поділові тексту на частини (підтеми і мікротеми), кожна з яких пов'язана з основною думкою, спостерігають за способами зв'язку частин і речень у тексті.

V. Складання плану (простого і складного), яке передбачає такі інтелектуальні вміння, як поділ тексту на смислові частини, формулювання кожного пункту плану, його оформлення, зіставлення плану і первинного тексту.

Зазначимо, що складання плану є одночасно прийомом і предметом навчання. Під час складання плану дуже важливо розрізняти план тексту і композиційну схему тексту, наприклад, типу розповіді, опису, роздуму чи поєднання різних типів мовлення, оскільки вона дуже важлива для розуміння побудови тексту для переказування. Наприклад, до тексту з поєднанням різних типів мовлення (розповідного характеру з елементами опису і роздуму) може бути така композиційна схема:

1. Опис предмета.Розповідь

2. Оцінка предмета.

3. Роздум.

Така орієнтовна схема підкаже учневі, з яких фрагментів складається текст, а знання про будову типів мовлення допоможуть розчленити тип мовлення на слова і речення.

VI. Складання робочих матеріалів, які необхідні для розкриття окремих пунктів плану і провідної думки тексту в цілому. В цих матеріалах записуються як слова і вирази до первинного тексту, так і ті засоби, яких немає в тексті, а вони потрібні, наприклад, для стислого переказування тексту (узагальнюючі слова чи речення, слова для зв'язку частин тексту та ін.).

VII. Мовний і стилістичний розбори тексту, під час яких увага учнів звертається на визначення ними завдання і мовленнєвої ситуації (кому адресоване висловлювання, з якою метою, де воно можливе), на залежність вибору мовних засобів і стилю мовлення від ситуації спілкування. Крім того, учні мають переконатися в доцільності авторського добору мовних засобів та відповідності його комунікативному завданню і основній думці тексту.

VIII. Усний переказ (повний або частковий), який може бути використаний під час проведення всіх видів переказів, особливо він ефективний під час навчання вибіркового і стислого переказів, коли в учнів виникають труднощі в процесі самостійного оформлення зібраного матеріалу та створення нового тексту.

IX. Редагування як прийом під час навчання зв'язного мовлення використовується в різних випадках і з різною метою (на етапі підготовки до переказу з метою попередження можливих недоліків, під час роботи з чернеткою, на уроці аналізу переказів, взаєморедагування). Окремо слід виділити специфічні прийоми, пов'язані з формуванням умінь стисло, вибірково відтворювати текст:

• зіставлення переказів (одного й того самого тексту), різних за характером відтворення, — докладного й вибіркового, докладного й стислого;

• зіставлення планів докладного й стислого переказів;

• порівняльний аналіз первинного тексту і його стислого переказу;

• тематичний добір матеріалу з тексту та його систематизація;

• стиснення тексту;

• поширення тексту;

• визначення теми вибіркового переказу за його планом (або робочими матеріалами);

• складання висловлювання з елементами оцінки на основі первинного тексту та ін.

Усі види переказів (докладний, стислий, вибірковий) можуть передбачати вирішення додаткового творчого завдання.
Оскільки завдання названих видів переказів — передати первинний текст як певну смислову і структурну цілісність, то метою творчих завдань є максимальне наближення учнів до розв'язання завдань, пов'язаних із самостійною побудовою текстів.

Такими завданнями можуть бути:

• поширення авторського тексту (введення розповіді, опису, роздуму);
• зміна особи оповідача;

• зміна структури тексту;

• перестановка частин тексту для більшої логічності і компактності викладу;

• надання оцінки подіям, про які розповідається в тексті;

• висловлення свого ставлення до дійових осіб, подій, явищ;

• розповідь про те, шо найбільше сподобалося у творі і чому;

• доповнення тексту із збереженням авторського стилю викладу та ін.

Від класу до класу творчі завдання ускладнюються. Найчастіше завдання до творчого переказу, поряд із завданням: «Перекажіть (докладно, стисло чи вибірково)», супроводжується такими завданнями, як: «Висловіть своє ставлення до порушеної автором проблеми»; «Доповніть текст переказу своїми міркуваннями про...»; «Висловіть свої думки...»; «Прокоментуйте зміст тексту...» та ін.

Залежно від завдання оригінальний текст учнів може:

• вписуватися в структуру первинного тексту під час переказування;

• продовжувати основний текст переказу;

• становити окрему самостійну частину роботи.

Для першого і другого випадків дуже важливим моментом є співвідношення створених учнями текстів зі змістом і структурою первинного тексту. Доповнення до переказу у вигляді окремої частини передбачає самостійний аналіз почутого, потребує розвиненого чуття стилю і вміння проникнути в підтекст, зрозуміти глибину авторського задуму, знайти опору в тих словах, словосполученнях, реченнях, якими висловлена основна думка. Характер виконання творчого завдання (обсяг, жанр, тип, стиль та ін.) вибирається самими учнями. Наприклад, учням пропонується відповісти на запитання, висловити свою думку з приводу викладеного в тексті. У цьому разі до первинного тексту не вноситься ніяких змін (учень відтворює докладно готовий текст, а свій текст створює звичайно після переказу). Якщо ж пропонується записати початок (вступ), кінець (висновок) до первинного тексту чи ввести в нього елементи опису, діалог, роздум тощо, переказати зміст тексту від імені іншої особи, літературного героя, то в цих випадках переказ за змістом відрізняється від первинного тексту.

Часто в учителів виникають запитання щодо такого виду творчого завдання, як переказ тексту від імені іншої особи. Учні це можуть зробити такими способами:

- за умови, якщо школярі замінили особу оповідача, то вони можуть вносити зміни у створений ними текст переказу у зв'язку з переосмисленням змісту первинного тексту;

- якщо вони замінили форму, наприклад першу особу на третю (я, він, письменник), то в такому разі у відтвореному тексті не повинно бути відступів від змісту і композиції первинного тексту.

Залежно від завдання доповнення до переказу у вигляді твору за | складністю і обсягом може бути:

• у формі елементарної відповіді на запитання, що складається з 4—5 речень;

• невеликого опису, цікавого для учня і важливого для розуміння порушеної в переказі проблеми;

• невеликий роздум з проблеми, порушеної автором первинного тексту;

• невелика розповідь, що містить доказ власної думки з проблеми;

• розгорнутий роздум з виділенням проблеми, порушеної у первинному тексті.

Якщо творче завдання до переказу оформлене учнем у вигляді 1 нового тексту і не є органічним продовженням переказу, а виступає як окремий мовленнєвий твір (анотація, відгук, твір-роздум з приводу порушеної у тексті переказу проблеми та ін.), то його можна відділити від переказу, залишивши чистий рядок, він також може мати свій заголовок і епіграф.
Таким чином, у процесі навчання школярів писати переказ із творчим завданням слід їм наголосити, що і процес сприймання тексту, і створення першого (чорнового) варіанту свого тексту, і його редагування носять творчий характер.

Сприймання учнями змісту тексту відбувається по-різному. З метою ознайомлення можуть бути використані різні прийоми, про які говорилося раніше. Здебільшого в школі застосовується читання тексту вчителем.

Варто зауважити учням, що під час першого слухання тексту потрібно не тільки сприймати зміст, визначати тему, знаходити відповідність між заголовком і темою (пряма, переносна, опосередкована), намагатися зрозуміти основну думку тексту, а й аналізувати його будову, тобто звертати увагу на те, як- починається текст, як завершується, відзначати логічний зв'язок між окремими мікротемами, реченнями, абзацами, знаходити ключові слова, повтори, синоніми, визначати основний тип мовлення (розповідь, опис, роздум).

Часто виникають запитання, чи можуть учні робити записи, щоб ' краще запам'ятати почуте?
Після (а не під час) першого слухання можна порадити дітям на чернетці записати слова, словосполучення, які їм видалися особливо виразними, яскравими.

Під час повторного слухання, коли повідомляється завдання, пов'язане з видом переказу (докладний, стислий, вибірковий) і характером критичного осмислення тексту, учні уточнюють, чи правильно запам'ятали послідовність тексту; звертають увагу на фактичний бік (дати, імена, місце дії, події та ін.); визначають часові, при-чинно-наслідкові зв'язки, на які не звернули уваги під час першого слухання; відзначають виражальні прийоми, використані автором. Вони можуть щось занотувати, проте школярам слід наголосити, щоб вони не намагалися записати багато. В робочих матеріалах можуть бути записані ключові слова, словосполучення, що підкреслюють своєрідність авторського стилю, оцінку зображуваного в тексті, ставлення до нього, можливе використання умовних графічних позначень тощо.

Необхідність у третьому слуханні може виникнути тоді, коли загальний задум автора, складний синтаксис, глибокий підтекст не сприймаються зразу і потребують значної уваги учнів. Під час третього слухання достатньо звернутися до окремих фрагментів тексту, що важко сприймаються дітьми, до складних синтаксичних конструкцій, до використаних автором виражальних прийомів та мовних засобів.

Особливої уваги потребує та частина роботи, яка починається після переказування. Створюючи невеликий твір (його обсяг для старшокласників може бути 1—1,5 сторінки (для учнів шкіл з російською мовою навчання — до 1 сторінки), учень повинен продумати початок тексту, висловити свої погляди, думки, почуття. З цією метою і в t процесі виконання навчальних переказів, і під час підготовки до державної підсумкової атестації варто запропонувати учням лексичний матеріал, що містить слова, словосполучення, мовленнєві звороти, які їм допоможуть під час оформлення власних висловлювань. Наприклад: На мою думку...; по-моєму...; я вважаю...; я переконаний...; мені хочеться зробити висновок...; я передбачаю, що...; я можу з упевненістю сказати (стверджувати)...; деякі сумніви в мене виникають, коли...; я поділяю погляди...; не можна не погодитися з поглядом (думкою автора, героя)...; вважаю за доцільне...; такий погляд підлягає сумніву...; таке твердження є хибним, бо...; я поділяю (не поділяю) погляди автора (героя)... та ін.

Важливим моментом у методиці проведення переказу є робота з чернеткою, редагування написаного. Формування вміння вдосконалювати написане відбувається як на уроках з розвитку зв'язного мовлення, так і під час вивчення лексики, граматики.

Варто наголосити учням, що складання плану на чернетці — це та частина роботи, від якої залежить успішне виконання завдання в цілому. Тому дуже важливо цій роботі відвести 5—10 хвилин. План на чернетці може бути простий або складний. Він допоможе учневі логічно, послідовно відтворити зміст почутого тексту, проте в чис-товий варіант план не записується.
Під час роботи з чернеткою учні також звертають увагу на те, що треба уникати невиправданих повторів, невдалого вибору слів, синтаксичних конструкцій, неправильної розстановки розділових знаків. Під час аналізу переказу із творчим завданням дуже важливо розглянути текст, написаний учнями, з погляду його відповідності таким параметрам, як:

• обсяг відтвореного висловлювання (характеризується підрахунком лексем і речень);
• кількість мікротем;
• повнота розкриття теми і задуму висловлювання; логічна послідовність у викладі думок; збереження типу, стилю і жанру мовлення;
• збереження (більшою чи меншою мірою) характерних для стилю і жанру мовлення мовних засобів.

Аналізуючи доповнення до переказу у вигляді твору, важливо звертати увагу не стільки на кількісний, скільки на якісний аспект виконаної учнем роботи: зв'язність, цілісність, завершеність тексту, сформульованість у ньому основної думки. Важливо з'ясувати, якою мірою учень виявив уміння оформляти своє розуміння почутого у вигляді автономного висловлювання (наявність початку і кінця), особливо в художньому тексті, що характеризується багатоплановістю думки.