XX століття як літературна епоха

Світова Література 20 століття

"Художня революція "', вперше і найпослідовніше здійснена у французькому образотворчому мистецтві, датується досить точно. Жовтень 1907року — ретроспективна виставка Сезанна, що приголомшила не одного лише Рільке; майже у той самий час намальовані "Авіньйонські дівчата"Пікассо. У1912 році відбуваються, супроводжуючись скандалом, перші виставки кубістів і з 'являються маніфести футуризму: спочатку італійські, потім — російські.

1912 роком датується і найперша декларація експресіонізму, вона належить берлінському критикові Херварту Вальдену. Ще через рік Пруст власним коштом видає роман "На Сваннову сторону", що не мав успіху у публіки. Кафка пише "Америку", а приблизно з 1915 року розпочинає роботу над "Процесом". "Портрет художника в юності" з 'являється у 1916 році; звичайно, це ще не той Джойс, який стане однією з центральних постатей у літературі XX століття, проте риси "Улісса " можна розпізнати й у першому джойсівському романі.

До 1915 року відноситься дебют Кафки, а в 1917 р. була опублікована "Пісня кохання Дж. Альфреда Пруфрока " Т. С. Еліота, що шокувала майже усіх. У музиці, на драматичній сцені, в балеті, навіть у кінематографі, який лише формувався як мистецтво, відбуваються події такі ж захопливі. Якщо не вибух, то, в усякому разі, дуже значне зрушення справді відбувалося протягом згаданого десятиліття. Не усвідомивши цього, неможливо визначити риси XX століття як літературної епохи.

Якщо говорити про провідну тенденцію, якою позначена новизна художньої системи XX століття, то історичної переміни зазнають такі категорії, як психологізм і персонаж. Певний психологічний стан і лінія руху героїв, що веде вглибину духовного життя, — все це здебільшого руйнується і в прозі, і в драмі, замінюючись зовсім іншими формами психологічної характеристики. Персонаж: дедалі більше втрачає значення цілісної і завершеної індивідуальності, стаючи радше якоюсь поетичною матерією, здатною до найнесподіваніших перетворень.

Прикметним для літератури XX століття був і могутній вплив фрейдизму та екзистенціалізму. Фрейдизм дав поштовх новій перспективі розгляду людини, обґрунтувавши теорію і практику психоаналізу. Вплив екзистенціалізму, що поширився після Другої світової війни, можна пояснити і тим, що серед найвидатніших представників цієї філософії двоє — Камю і Сартр — були великими письменниками, і тим, що екзистенціалізм по-своєму відповідав потребам мистецтва в осягненні характерного для епохи, у пізнанні людини як істоти метафізичної, а не тільки соціальної.

Третю, найважливішу, особливість XX століття як епохи в літературі можна назвати рухом від аналізу до синтезу. Це зовсім не той синтез, який був здійснений найближчими попередниками покоління Аполлінера — символістами. Їхній ліричний синтез позбавлений аполітичності за самою своєю суттю, за визначальним для символізму інтуїтивним осягненням інших світів. Аполлінер обирає протилежний шлях, — коли рух до синтезу неможливий без "поступово зростаючих аналізів ", мінімуму ліричної експресії, без "багатства зримого змісту ", коли рядки уподібнюються "безформним прозовим зміям " (В. Незвал).

Однією з найважливіших категорій у поетиці літератури XX століття став і міфологізм. Саме по собі звернення до міфу як джерела сюжетів і образів зовсім не новина у мистецтві — це норма чи не з епохи Ренесансу. XX століття змінює ситуацію не в тому лише плані, що використання міфів стає звичнішим, а в тому, що ці міфи використовуються по-новому. Тепер це не просто паралелі до основних подій, що відбуваються у творі, не просто цитати, відсилання до загальновідомого, а головним чином — опори того синтезу, якого художник прагне досягти, прагнучи до певної узагальненості, універсальності своїх образів.

Названі закономірності скеровували розвиток найрізноманітніших художніх систем, що заявили про себе в мистецтві XX століття. Причому, таких систем не дві (реалізм — модернізм), а значно більше: це необароко, неоромантизм, неокласицизм, постмодернізм. І ці системи пов 'язані, зрозуміло, зовсім не стосунками дуелянтів, а цілковито іншими, часто дуже складними відношеннями — взаємодоповнення, взаємодії, які не виключають достатньо гострої полеміки.

Існування у XX столітті різних художніх систем, які не є ні підлеглими, ні вторинними стосовно інших, володіючи повною творчою самостійністю, — факт очевидний. Проте очевидне й інше: значним художникам здебільшого тісно в межах якоїсь однієї із цих систем. Тому спроби жорсткої характеристики їхньої творчості як явища майже завжди хибують деяким спрощенням.

 


Репетитор в місті Рівне та Рівненському районі.

Поліграфічні послуги та фотодрук
Тел.: +38 (093) 515-57-24, +38 (098) 050-8649
м. Рівне, вул. Дубенська (Район Боярка)

Написати електронного листа репетитору

 

Реклама:

Пропонуємо фотодрук та Поліграфічні послуги.