1. Позначення дзвінких та глухих приголосних у коренях слів

1. Дзвінкі приголосні перед глухими здебільшого вимовляються чітко і позначаються на письмі відповідно до звучання, наприклад: казка, посвідчення, берізка, книжка.

2. Щоб з'ясувати, якою літерою позначити сумнівний кореневий приголосний звук, треба змінити слово чи дібрати до нього таке споріднене, у якому б після цього приголосного стояв голосний, наприклад: боротьба (бо боротися), легко (бо легенький), у книжці (бо книжечка), сусідці (бо сусідонька).

2. Історичні зміни кореневих приголосних при формотворенні

1. У деяких дієслівних формах та споріднених з ними словах відбулися історичні чергування, що закріпилися й на письмі, як-от:

[д] - [дж]: ходити - ходжу;

[з] - [ж]: їздити - їжджу;

[т] - [ч] : летіти-лечу;

[с] - [ш]: носити - ношу;

[г] - [ж]: могти - можу;

[к] - [ч]: плакати - плачу;

[х] - [ш]: колихати - колишу.

2. Закріпилися на письмі й історичні чергування fr], [к], [х] із [з], [ц], [с] перед закінченням -і- у Д. в. та М. в. одн. іменників ж. p., а також у М. в. одн. іменників ч. і с. p., наприклад: дорога - дорозі, рука - руці, муха - мусі, поріг - на порозі, рік -у році, вухо - у вусі.

інформація з довідника:

Федчук Лілія Іванівна, Шевчук Т.Б. - Практикум з української орфографії та пунктуації. На допомогу вступнику. Методичний посібник. - Рівне: РДГУ, 2001. - 84 с.

Лілія Іванівна була моїм приватним учителем з української мови.