Не кожний діяч культури міг стати виразником настроїв свого часу, його «візитною карткою». Разом із Дмитром Бортнянським й Артемієм Веделем Максим Березовський увійшов до історії української музики як яскравий представник бурхливої, переломної для всієї світової культури епохи, що знаменувала перехід від бароко до класицизму.

У біографії Березовського, якщо порівнювати її з життєписами інших українських композиторів вісімнадцятого століття, чи не найбільше «білих плям». Припускають, що він народився 1745 року в місті Глухові. Напевне, початкову музичну освіту майбутній композитор здобув у Глухівській музичній школі. Цей заклад готував професійні кадри для Санкт-Петербурзької придворної співочої капели. За характером музично-педагогічної діяльності це була школа мистецтв — перша та єдина на той час у Східній Європі. Безперечно, Березовський здобув ґрунтовну музичну освіту, адже його подальша доля пов’язана із Санкт-Петербургом і придворною співочою капелою.

Тоді в капелі працювало кілька видатних українських музикантів. Її членом був і граф Олексій Розумовський, майбутній фаворит і чоловік імператриці Єлизавети Петрівни. Брат Олексія, Кирило Розумовський (у недалекому майбутньому — гетьман України), був великим шанувальником музики, меценатом і, за свідченнями сучасників, усіляко підтримував своїх земляків при дворі. Існує версія, що Березовського привіз до Санкт-Петербурга саме Кирило Розумовський. Хай там як, але з п’ятдесятих років вісімнадцятого століття ім’я Максима Березовського значилося в списку музикантів Петра Третього.

Великий князь Петро Федорович, який став імператором у 1762 році, отримав у подарунок від своєї тітки, імператриці Єлизавети, маєток. Петро Третій захоплювався музикою й непогано грав на скрипці. Біля свого палацу він звелів збудувати «Оперний дім», куди для постановок наймодніших тоді італійських опер запрошували відомих співаків з Італії. Саме тут уперше виступив як оперний співак (тенор) чотирнадцятирічний Максим Березовський.

Уже із середини шістдесятих років він став визнаним майстром, твори якого із захопленням сприймали знавці та двір. Однак молодий музикант розумів, що треба завойовувати визнання в Європі.

1765 року Березовський виїхав до Італії в Болонью, де на той час процвітала Філармонічна академія. Ідейним наставником цього закладу був Джованні Мартіні, учитель Моцарта, а потім і Максима Березовського. Після атестаційного іспиту композитор покинув Болонью й вирушив у подорож Італією. Тут він познайомився з графом Олексієм Орловим, який звернув увагу на обдарованого музиканта й частенько замовляв йому музичні твори. 1775 року Березовський виїхав на батьківщину на одному з кораблів графа.

Про діяльність композитора в останні два роки життя майже нічого не відомо. Знаємо лише, що після повернення з Італії Березовського зарахували до придворної співочої капели «без визначеного заняття». Очевидно, він писав пісні для хору, з яким працював.

Березовський, найталановитіший український композитор вісімнадцятого століття, помер у розквіті життя в самоті та бідності. Його передчасна смерть не викликала жодного відгуку в музичному середовищі, яке неодноразово використовувало його талант, виконавську майстерність і творчість. Невже забуття — доля великих?

430 слів

За К. Зоркіною