Історія знає безліч імен видатних особистостей, що, відкинувши загальновизнані норми, ішли своїм тернистим шляхом. Не завжди їх сприймало оточення. Далеко не всі витримували такий тиск, багато хто йшов на компроміс. Однак знаходилися й такі, що, незважаючи на удари долі, непорозуміння, день у день наполегливо йшли до поставленої мети. І зрештою здобували визнання.

Валерій Лобановський мав безперечний авторитет серед футбольних професіоналів, гравців і вболівальників ще за життя, хоча найвищу урядову нагороду країни, звання Героя України, отримав посмертно.

Він завжди був не таким, як інші: «не так» грав, «не так» спілкувався з пресою, «не так» розмовляв із наставниками, а пізніше — «не так» тренував. Адже в усьому був першопрохідником, реформатором, борцем.

Лобановський народився в Києві. Спочатку — дитяча спортивна школа, футбольна школа молоді, а потім — київське «Динамо». Такою була його дорога до великого футболу. Успіхи в спорті не змусили його занедбати навчання: з медаллю закінчив школу, згодом — політехнічний інститут. Технічна освіта стала йому в пригоді й на футбольному полі: Лобановський теоретично змоделював свій знаменитий удар і обґрунтував траєкторію польоту «крученого» м’яча. Цей удар так і назвали — «кутовий Лобановського». Як петля Нестерова, теорема Піфагора, геометрія Лобачевського, його «сухий лист» увічнив свого винахідника.

У спортивній кар’єрі Лобановського-футболіста були високі злети, та до історії спорту він увійшов насамперед як неперевер-шений теоретик і винахідник тактики гри. Його досягнення на тренерській ниві протягом трьох із половиною десятиліть свідчать самі за себе.

«Золоті» успіхи на всесоюзній арені, Суперкубок Європи і двічі Кубок володарів кубків, бронзові медалі Олімпійських ігор у Монреалі, «важке» срібло чемпіонату Європи 1988 року, п’ятиразове сходження на найвищий щабель п’єдесталу пошани чемпіонату України. Ці вершини — лише основні віхи на його шляху.

Нині стадіон, який знав уславленого гравця й тренера, та вулицю в рідному місті названо його ім’ям, при вході до стадіону відкрито пам’ятник Валерію Лобановському. Про нього написано чимало книжок, знято документальні й художні фільми. Слід, залишений ним у житті, яскравий, а у футболі — грандіозний.

Він виховав цілу плеяду видатних українських футболістів, які стали зірками європейського та світового футболу. Так, Олег Блохін у 1975 році, Ігор Бєланов у 1986 році, Андрій Шевченко у 2004-му ставали володарями «Золотого м’яча» — призу найкращого футболіста Європи. Його визнали своїм учителем і чимало закордонних тренерів і популяризаторів футболу. Багато вихованців Валерія Лобановського нині успішно продовжують справу майстра, пам’ятаючи його науку.

Роздуми Лобановського про футбол, завдання гравця, роботу тренера й про вміння перемагати на полі й у житті зібрані в його книжці «Нескінченний матч...». Це друге видання книжки, оновлене й розширене 2009 року, доповнене новими матеріалами й останніми інтерв’ю, називають його творчим заповітом.

Три крапки в назві книжки мають своє смислове навантаження: вони свідчать, що життя Валерія Лобановського у футболі триває.

427 слів

За Ю. Сіренком