До сьогодні «Слово про похід Ігорів» вважається неперевер-шеною поетичною пам’яткою, що відкриває для нас світ образів і думок часів Київської Русі.

Історичні події, відображені в «Слові…», не надто видатні: похід одного з периферійних князів проти половців, його поразка й утеча з полону. Однак ці події — лише привід для висловлення автором украй важливих думок щодо становища Київської Русі, яка потерпала від міжусобиць удільних володарів.

Численні дослідження присвячено розв’язанню загадки авторства «Слова про похід Ігорів». Нині існує багато версій. Дуже ймовірним є припущення щодо написання цієї героїчної поеми саме в Києві. Справді, київська тема проходить червоною ниткою крізь увесь текст.

Центральне місце в «Слові про похід Ігорів» займає образ київського князя Святослава, його «золоте слово», у якому він закликає суздальського князя Всеволода й інших володарів підтримати золотий київський престол — престол батьків. Тверда й виважена позиція мудрого Святослава контрастує з необачністю Ігоря, який спочатку проголосив: «Краще бути вбитим, аніж полоненим», а потім призвів до загибелі дружини й сам потрапив у полон.

Останні рядки «Слова про похід Ігорів» присвячені поверненню Ігоря з полону, його вдячному паломництву до церкви Богородиці Пирогощої, до якої він діставався Боричевим узвозом: «Ігор їде по Боричевім до святої Богородиці Пирогощої. Землі раді, городи веселі».

Ця церква й нині стоїть на Контрактовій площі — монументальна однобанна споруда у формах давньоруського зодчества. Щоправда, існуюча церква не є автентичною пам’яткою давнини, а являє собою лише приблизне відтворення, завершене 1998 року. Справжній стародавній храм, зведений у першій половині дванадцятого століття князем Мстиславом (сином Володимира Мономаха), протягом сторіч зазнавав істотних руйнувань і реконструкцій, набув барокових і класицистичних рис, а 1935 року був знесений. 1976 року археологи дослідили його первісні підмурки, на місці яких і зведено сучасну будівлю. Залишки підмурків можна побачити крізь спеціальне скляне віконце під південною стіною.

Давня назва храму виникла через те, що перед початком його будівництва з Візантії до Києва привезли ікону Божої Матері Пирогощої, найменованої від грецького слова, що означає «баштова»: так іноді називали у Візантії ікони, які містилися в баштах стін монастирів. У часи занепаду Києва церква змінила найменування й стала Успенською. У першій половині сімнадцятого століття тут був митрополичий соборний храм, цитадель православного загалу. За часів магдебурзького права Успенську церкву використовували для урочистих відправ і свят, у ній зберігався міський архів. Тут поховано знаного архітектора І. Григоровича-Барського, який у 1770-х роках перебудовував Успенську церкву й звів для неї дзвіницю.

Пропозиції про відтворення храму Богородиці Пирогощої висловлювалися ще за радянських часів, але з метою влаштування в його стінах музею «Слова про похід Ігорів». Цей музей так і не було створено, проте храм Богородиці все ж повернувся з небуття, у ньому, як і за часів Святослава й Ігоря, правиться служба Божа.

429 слів

З підручника