Перекази з української мови

№ 4. Юність Богдана Хмельницького

Недалеко від міста Чигирина над річкою Тясмином, що розливалась тут широко й багнисто, на горбі, під великим лісом притулився хутір Хмельницьких. Суботів звався. Оселив його Богданів батько, Михайло.

Тоді Чигиринщина була на краю хрещеного світу. Далі, де тепер Херсонщина, то вже були дикі степи. Ходили там табуни диких коней, сайгаків, турів, цебто диких волів. Далі, ближче до моря, випасали свої отари овець і табуни коней волохи, турки, татари. На дніпрових островах була Січ Запорозька, куди йшли козаки з України підстерігати татар, що раз у раз вибігали з Криму на Україну, грабували села й хутори, забирали всякий пожиток і людей у неволю. По степах ніяких осад не було, ні міст, ні сіл.
І в сусідстві того дикого степу землі було вільної скрізь, куди оком кинеш. Гарно було тут господарити, але небезпечно. Жили люди, як у ворожім краю. Хутори ховалися десь у лузі, по балках, щоб непримітно було; а двори обгороджувалися міцним частоколом із стрільницями, щоб у потребі відбитися й відстрілятися від ворога. Лісів тут тоді було далеко більше, як тепер. Михайло Хмельниченко поставив двір міцний, осадив кілька сімей слуг та підсусідків, завів господарство, жив заможно, в достатках. З дітей один тільки син Богдан Зиновій виріс. Меткий хлопець удався. Чорнявий, сильний, як вогонь, скорий. Розумний і дотепний, сміливий і завзятий.

Та й час був такий, і місце таке, що не виростали й не ховалися там люди інші, тільки хоробрі та завзяті. Жили на ласці Божій, день у день смерті в очі заглядаючи. З хутора на поле не вийдеш без рушниці. Люди косять чи орють, а вартовий на могилі — ото тікайте, люди, чим скоріше, ідуть татари, везуть аркани на ваші шиї, везуть коней у тороках на ваші достатки! Хапайтеся до двору та беріться за рушниці — а ні, то ховайтеся десь у ліси, у болота, може, Бог помилує.

Отак серед такого життя бурхливого, небезпечного виростав юнак Богданко. Та не хотів його лишити без науки батько. Підучивши дома, послав у Галичину, в єзуїтську колегію, що її тримали ченці-єзуїти. Там учився він найбільше латинської мови, бо нею тоді всяке діловодство велося по судах, по урядах.

Вчився Богдан, набирався науки. Але тягло його на Дніпро, в безкраї степи, де козаки переганяють вітер на бистрих конях. І не схотів він залишитися в тих безпечніших сторонах, щоб служити десь суді або на дворі великого пана дороблятися панської ласки та маєтку, але вернувся на Дніпро.

Пішов на Запорожжя, на Січ, бо там найліпше можна було навчитись воєнного ремесла, стати досвідченим вояком, відважним начальником. А в тодішній Україні ніхто не мав такої слави та пошани як вояк, сторож границь України. Вступив Богдан до козацького війська. Ходив з козаками не раз на море, на турецькі міста, щоб «димом з козацьких мушкетів Царгород (Константинополь) обкурювати», як казали козаки. Уганяв за татарськими наїздами по степах. Ходив у кримські походи. З польським військом, з реєстровими козаками ходив на турків... Два роки перебув у турецькій неволі, аж виміняли його на турецьких невільників після перемоги під Хотином (1621), коли то старий гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний наловив багато турків.

А іншим разом Богдан і сам приловив знатного татарського пана...

(За М. Грушевським)

505 слів

Завдання:

1. Написати стислий переказ тексту.

2. Зробити висновок про те, які життєві умови і традиції формували характер юного Богдана. Як цей характер дав себе знати в подальшому?