Перекази з української мови

№ 5. Григорій Савич Сковорода

Григорій Савич Сковорода — український філософ, учений, поет та артист, який був дуже популярний свого часу в усіх колах української людності, від європейськи освіченого пана до малописьменного селянина...

Разом з поетичним обдарованням у Сковороди проявлялися й риси аскета: їв він лише увечері, коли зайде сонце, вживав виключно овочі та молочні страви, м'яса та риби взагалі не їв, спав лише чотири години на добу, вставав по схід сонця, лягав опівночі й при цьому завжди був веселий, бадьорий, рухливий, помірний, добродушний, балакучий, з усього виводячи мораль, і поштивий...

Своєрідне життя, багатогранність обдаровання, непідкупна чесність, особливий скептицизм стали причиною того, що Сковорода невдовзі став знаною в Харкові людиною і серед людей з високим становищем, і серед простолюду. Користуючись прихильністю місцевого губернатора, Сковорода міг би здобути собі надійне становище як чиновник, але він був далекий від цього: тепер він з особливою пристрастю займається музикою та співом, грає на скрипці, флейті, траверсі, бандурі, гуслях та сопілці. В грі на сопілці він до-сяг не тільки артистизму, а й навіть віртуозності.

Про останні хвилини життя Сковороди вчений І. І. Срезневський пише: «У селі в поміщика Ковалинського маленька кімнатка, вікнами в сад, окрема, затишна, була останньою його оселею. Втім, він бував у ній дуже рідко; звичайно або розмовляв з господарем, також старим і набожним, або ходив по саду та полях. Була чудова днина. До поміщика зійшлося багато сусідів погуляти і послухати Сковороду. За обідом він був дуже веселий і балакучий, навіть жартував, розповідав про своє минуле, про свої мандри, пригоди. По обіді встали, заворожені його красномовством. Сковорода зник. Він пішов у сад. Довго ходив він звивистими стежками, рвав плоди й роздавав працюючим хлопчикам. Так збіг день. Надвечір господар сам пішов шукати Сковороду і знайшов його під крислатою липою. Сонце вже заходило, і останнє проміння його пробивалося крізь гущавину листя. Сковорода з заступом у руці копав яму — вузьку, довгу могилу. «Що це, друже Григорію, чим це ти зайнятий?» — сказав господар, підійшовши до старого. «Пора, друже, кінчати мандри! — відповів Сковорода. — І так все волосся злетіло з голови від катувань! Пора вгомонитися!» — «Е, брате, пусте. Годі жартувати! Ходімо!» — «Іду! Але перш я буду просити тебе, хай тут буде моя остання домовина...» І пішли в хату. Сковорода недовго в ній був. Він пішов у кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підклавши під голову рукописи своїх творів та сіру свитку, ліг, схрестивши руки. Довго його чекали на вечерю. Сковорода не з'явився. Назавтра вранці до чаю також; на обід також. Це здивувала господаря. Він наважився увійти до кімнати, щоб розбудити його; але Сковорода лежав же холодний, задублий... Перед смертю Сковорода заповідав написати на хресті: «Світ ловив мене, але не спіймав». Щиросердий, безкорисливий, добрий, правдивий, незалежний, поет і артист в душі і в дійсності, мислитель, мораліст, Григорій Савич Сковорода жив більше для людей, аніж для себе, він казав людям правду в вічі і помер, зовсім не нарікаючи на своє страдницьке життя. Простий український народ високо цінував Сковороду: йому він здавався не звичайною людиною, а праведником, який замовляв і своїм словом, і своїми піснями, і своєю чудовою грою на сопілці душевні і сердечні рани недужих, сіромах, скривджених та вбогих.

Знайомство із стародавньою філософією та класичним світом, з християнством допомогло йому створити загальнолюдський моральний ідеал, якому він був вірний усе життя.

(За Д. Яворницьким)
562 слова

Завдання:

1. Написати стислий переказ тексту.

2. Зробити висновок про те, які життєві умови і традиції формували характер юного Богдана. Як цей характер дав себе знати в подальшому?