Перекази з української мови

УКРАЇНСЬКА МОВА. КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ

№ 13. Рідна мова

Микито, рідний брате!.. будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу... Нехай же я хоч через папір почую рідне слово...

З листа Т. Шевченка до М. Шевченка

Єдиний скарб у тебе — рідна мова.

Заклятий для сусіднього хижацтва.

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства.

П. Куліш

Рідною мовою належить вважати мову своєї нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їх духовними надбаннями.

Нормальним є, коли рідну мову діти засвоюють від батьків. Однак специфічні умови існування нашого народу і породжувані ними фактори страху і холуйства часто руйнують цей природний у цивілізованому суспільстві процес, а тому в історії України звичні випадки, коли до рідної мови значна частина українців повертається лише у зрілому віці — якщо взагалі повертається...

Що ж до двох «рідних мов», ідея яких так інтенсивно донедавна насаджувалась серед неросійських народів, то друга «рідна» мова — явище таке ж природне, як друга голова в чорнобильських телят-мутантів.

Про дві рідні мови можна говорити хіба що стосовно окремих змішаних сімей, однак наукою зафіксовано, що вже в третьому поколінні тут залишається одна мова.

Існують нації, складові частини яких користуються різними мовами (наприклад, швейцарці — німецькою, французькою, італійською, ретороманською), є також різні нації, що послуговуються однією мовою (наприклад, іспанською користуються, крім іспанців, чілійці, кубинці, аргентинці, мексиканці та ін.). Однак це не більше, як виняток, що підтверджує правило: назва народу і його мови мають той самий корінь.

Українська мова є мовою українського народу, отже, вона і тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації. «Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема» (В. Сосюра).

Історія розпорядилася так, що чимала кількість українців як в Україні, так і поза її межами, зберігаючи свою духовну спорідненість з українською нацією, не мала можливості опанувати рідну мову. Щоб уникнути повної денаціоналізації — власної і своїх дітей, — ці люди перш за все мають оволодіти українською мовою як найголовнішим каналом зв'язку з рідним народом, його культурою та устремліннями.

Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації: словник — це те, що нація знає про світ, а граматика це те, як вона про цей світ говорить.

Знати, берегти і примножувати це знання — обов'язок кожного українця.

Людина, яка не розуміє значення рідної мови, віддаляє себе від культурно-історичного досвіду і досягнень свого народу, його культурно-духовних надбань. Для неї вмовкає українська пісня, дума, легенда, прислів'я, перед нею зачиняє двері мистецтво рідного слова. Не будучи носієм цих надбань, такий «українець» серед своїх трактується як відступник, а в чужинців він перестає бути «повпредом» свого народу, втрачає привабливість і повагу. Звідси й ставлення до нього як до неповноцінного, ущербного і навіть підозрілого; від збайдужілого до свого марно чекати пошани до чужого, а тим більше — вірності йому.

(За В. Іванишиним і Я. Радевичем-Вінницьким)
441 слово

Завдання:

1. Написати докладний переказ тексту.

2. Доповнити переказ власними спостереженнями над тим, як люди цураються рідної мови. Що є, з вашого погляду, причиною цього в кожному конкретному випадку? Як допомогти малоросам стати українцями і повернути їм рідну мову?