Перекази з української мови

УКРАЇНСЬКА МОВА. КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ

№ 15. Звуки рідної мови

Рідне слово — це невід'ємна частина рідного краю. Для українця це закучерявлені темними парками схили Дніпра в Києві, над якими велично здіймається в небо дзвіниця Печерської лаври; неповторні вулиці під тінистими каштанами; це старовинна архітектура Львова, в якій класичні форми чергуються з пишним декором бароко, а тут і там височать шпилі готичних костьолів; це золотоверхий Чернігів над срібною Десною, де під склепіннями стародавніх соборів спочивають київські князі і видатні діячі давньої України; це стрункі і строгі хмарочоси індустріального Харкова; це буйнозелена Волинь з сумними плесами озер.

А над усією Україною, у Каневі, на Чернечій горі, — могила великого Кобзаря, який колись розказав нам, «хто ми, і чиї ми діти», розказав нашу минулу славу, який заповів усім прийдешнім поколінням:

Свою Україну любіть,

Любіть її,

Во врем'я люте

За неї душу положіть.

Звуки рідної мови пов'язані не тільки із звичним образом рідного краю, а й з тим, що закарбувався в пам'яті наших давно віджилих предків; його увіковічено в пісні і передано нам у спадщину.

Ой, на горі та женці жнуть, А попід горою яром-долиною козаки йдуть.

І уявляється: поле, жнива. Під голубим небом селяни жнуть пшеницю. Виблискують під сонцем серпи. А низом проходять козаки, хвацько виспівуючи: «За світ встали козаченьки». У високих шапках, червоних жупанах, з шаблями при боці.

Нашою мовою Маруся Чурай складала пісні, які додавали козакам снаги, нею звучали накази славнозвісного полководця і гетьмана П. Сагайдачного, який вів на бій козацькі полки.

Це мова могутнього військового і політичного об'єднання Запорозька Січ, що довго й завзято боронило свою волю. Як співалося в пісні, «тоді слава про мене гриміла і боявся мене яничар». Через більш як два століття, за царату, коли українська мова зазнавала утисків, зникала з ужитку, Олександр Олесь з гіркотою й болем писав:

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх

Дітьми безпам'ятно забутий.

Пісні предків, давні літописи розказали нам про ті криваві часи, сповнені трагізму поразок і пафосу геройства і звитяг.
У нашій мові — безсмертя духу нашого народу. Століттями гнана й переслідувана у великодержавній казармі-імперії, вона все ж існувала в піснях і думах, казках і переказах, гострилася й витоншувалася в приказках і прислів'ях, у самобутніх словах і зворотах.

У чорні для неї часи безправ'я, переслідування її притулком найчастіше була сільська хата. Чиновницьке панство вважало українську мову непридатною для культурного вжитку. У той же час видатні вчені, прогресивні діячі були іншої думки.

Ще в 1834 році вчений-мовознавець І. Срезневський писав, що українська мова є однією з найбагатших слов'янських мов, що вона навряд чи поступається чеській достатком слів і виразів, польській — мальовничістю, сербській — приємністю. «Ця мова, — писав він, — може рівнятися з освіченими мовами гнучкістю й багатством синтаксису... мова поетична, музикальна, мальовнича». І. Срезневський щиро сподівався, що жива, народна українська мова стане літературною. Він вірив, що «мова Хмельницького, Пушкаря, Дорошенка, Палія, Кочубея, Апостола повинна передати нащадкам славу цих великих людей України».

Не оминули увагою нашої мови й іноземці, які бували на українській землі. Француз П'єр Шевальє, який перебував тут у 17 столітті, за Хмельниччини, у книжці «Історія козаків проти Польщі» згадує, що українська мова «дуже ніжна й сповнена пестливих виразів та надзвичайно витончених зворотів». А німецький поет XIX століття Ф. Боденштедт, який подорожував Україною, підносить її найвище серед слов'янських сестер. «Українська мова, — пише він, — наймелодійніша й найголосніша поміж усіма слов'янськими мовами, з великими музичними можливостями. Ніде дух народної поезії не відбивався настільки виразно й сонячно, як він відбився в піснях українських»...
(К. Ушинський)
437 слів

Завдання:

1. Написати докладний переказ тексту.

2. Варіанти творчого завдання: а) прокоментувати висловлювання Костянтина Ушинського, конкретизуючи висловлені ним думки; б) записати власне висловлювання на ту ж тему.