утворився немов барвистий ореол. Вішая якийсь час стояла, не зводячи очей з юнака, на обличчі якого світилася щаслива усмішка. І подумала, що навіть бог кохання Камадева не затьмарить своєю вродою цього незнайомця.
«Якби ж то мені чоловіка, хоч трохи схожого на цього юнака,— мимохіть подумалося їй.— Я була б найщасливіша в світі».
І раптом дівчина завважила, що в руці юнака якийсь папірець. І коли придивилася, то з подивом упізнала батьків почерк.
Вона обережно витягла папірець із юнакової руки й побачила, що лист адресований її братові. Вона прочитала той лист, і на її обличчі відбилися сум'яття і переляк.

«Не може бути, тут, певно, сталося непорозуміння,— гарячково міркувала дівчина.— Не можу повірити, що мій батько такий жорстокий, що він додумався до такого! Невже він душогубець? Та хоч би там що, а треба щось робити. Інакше вродливий незнайомець позбудеться свого життя».

З листом у руці вона метнулася до палацу й швиденько переписала батькового листа. А написала таке: мовляв, сину, негайно одружи свою сестру Вішаю з оцим юнаком. Вона приклала до листа батькову печатку й знову повернулася до юнака, який ще й досі спав. Та щойно вона поклала біля нього згорнутий переписаний лист, як юнак заворушився і став протирати заспані очі, мовби не вірячи, що справді бачить перед собою вродливу, всміхнену дівчину.

— Сниться мені, чи що? — непорозуміло промимрив він.

Вішая на його слова радісно засміялась, а Чандрахасі здалося, ніби довкола забриніли срібні дзвіночки. Вішая рвучко повернулася й зникла серед мангових дерев. рився немов барвистий ореол. Вішая якийсь час стояла, не зводячи очей з юнака, на обличчі якого світилася щаслива усмішка. І подумала, що навіть бог кохання Камадева не затьмарить своєю вродою цього незнайомця.

«Якби ж то мені чоловіка, хоч трохи схожого на цього юнака,— мимохіть подумалося їй.— Я була б найщасливіша в світі».

І раптом дівчина завважила, що в руці юнака якийсь папірець. І коли придивилася, то з подивом упізнала батьків почерк.

Вона обережно витягла папірець із юнакової руки й побачила, що лист адресований її братові. Вона прочитала той лист, і на її обличчі відбилися сум'яття і переляк.

«Не може бути, тут, певно, сталося непорозуміння,— гарячково міркувала дівчина.— Не можу повірити, що мій батько такий жорстокий, що він додумався до такого! Невже він душогубець? Та хоч би там що, а треба щось робити. Інакше вродливий незнайомець позбудеться свого життя».

З листом у руці вона метнулася до палацу й швиденько переписала батькового листа. А написала таке: мовляв, сину, негайно одружи свою сестру Вішаю з оцим юнаком. Вона приклала до листа батькову печатку й знову повернулася до юнака, який ще й досі спав. Та щойно вона поклала біля нього згорнутий переписаний лист, як юнак заворушився і став протирати заспані очі, мовби не вірячи, що справді бачить перед собою вродливу, всміхнену дівчину.

— Сниться мені, чи що? — непорозуміло промимрив він.

Вішая на його слова радісно засміялась, а Чандрахасі здалося, ніби довкола забриніли срібні дзвіночки. Вішая рвучко повернулася й зникла серед мангових дерев.
«Не інакше як ця дівчина — лісова фея»,— не міг отямитися Чандрахаса. Здивовано оглядівся довкола, а тоді стривожено похопився: де ж це радникове послан

«Не інакше як ця дівчина — лісова фея»,— не міг отямитися Чандрахаса. Здивовано оглядівся довкола, а тоді стривожено похопився: де ж це радникове послання? І полегшено зітхнув, побачивши, що послання ле- » жить поруч. Не помітивши, що то зовсім інший лист, він узяв його і подався до палацу радника — вручити, послання.